Возрастное ограничение 12+
Режим работы библиотеки Версия для слабовидящих английская версия ВКонтакте Фейсбук Ютьюб Инстаграмм
 

Новости
Календарь событий
О библиотеке
Ресурсы
Издательская деятельность
Почетные читатели
Читателям
Коллегам
Наши партнёры
Гостевая книга
Форум
Контакты
Конференции — 2019
 
Электронный каталог
Электронная доставка документов
Спроси библиотекаря
Продление онлайн
Комплектуемся вместе
Библиотека предлагает
Книжный киоск
Списанные книги
Вятская книга года
***

Итоги конкурса «Гуманитарная книга—2018»

***

ХIV открытый межрегиональный смотр-конкурс методических работ педагогов образовательных организаций (учреждений) — 2019

***

Конкурс сочинений, посвящённых почётным гражданам г. Кирова (к 50-летию со времени учреждения и со дня первого присвоения почётного звания)

***

III Кировский областной детско-юношеский литературный конкурс «Авторы — дети. Чудо-дерево растёт»

***

IV межрегиональный общественно-педагогический конкурс «ЗЕМСКИЙ БУКВАРЬ» 2018–2019 гг.

***

Международный конкурс #ПушкинLike: читаем Пушкина на языках народов мира

***

Конкурс «Моя история»
Программа проведения обучающих занятий

Библиотека возобновляет покупку электронных книг на «ЛитРес». Присоединяйтесь к проекту!
***

26 апреля — вечер памяти поэта и прозаика Николая Сластникова

***

26 апреля — день открытых дверей в патентном секторе

***

26 апреля — музыкально-поэтический вечер «Давайте понимать друг друга с полуслова...»

***

26 апреля в рамках клуба «Знание» — лекция «Фашизм: сущность, корни, признаки и формы проявления»

***

28 апреля — творческая встреча с Дмитрием Лихановым и презентация романа «BIANCA»

***

7 мая (вт.) — презентация культурно-образовательного проекта «Путешествие с вдохновением»

***

12 мая (вс) в «Киноклубе в Герценке» — «Эхо «Флаэртианы». Фильм Светланы Быченко «Последние робинзоны Охотского моря»

***

Режим работы библиотеки в праздничные дни

***

Благотворительная акция — «Новые книги — сельским библиотекам!»

Рекомендуем к просмотру

***

Из новых поступлений

Встреча с Ярославой Коковихиной

Творческий сезон Арт-центра, как правило, заканчивается в июне, когда писатели, художники, актеры, творческая молодежь разъезжаются на летние каникулы. Но случаются и исключения, если происходит что-нибудь интересное.

18 июля в Арт-центре любители поэзии встретились с молодой украинской поэтессой Ярославой Коковихиной. Ярослава живет в Полтаве, куда ее в раннем детстве увезла с Вятки мама – украинка, и украинский язык для нее – родной: Ярослава училась в украинской школе, потом в университете (теперь она учитель истории).

Стихи пишутся тоже на украинском: в творчестве Славы звучат и социальные темы, и, особенно часто, она обращается к любимой украинской природе (поэтичные гоголевские места). Печаталась и в своей стране, и за рубежом, удостоена нескольких дипломов и наград.

На встрече в Арт-центре звучала певучая украинская речь, которая была понятна публике без переводчика, и если не дословно, то по смыслу. Вечер продолжился разговором о поэзии, о современных взаимоотношениях двух братских народов, когда-то живущих в одной стране, коснулся политики и даже недавнего чемпионата мира по футболу.

Как всегда стихи читали и присутствующие на встрече кировские поэты, а небольшую экскурсию по своей выставке «Лирика в акварели» провела художница Светлана Старостина.

Ярослава Коковихина – уроженка Вятской земли, о том не забывает и гостит иногда у родственников в Орлове и Кирове. На память о встрече в Арт-центре ей была подарена книга «Столица земли вятской».

Стихи Ярославы Коковихиной

Життя, то найцінніший дар!
Тож треба його вміти берегти.
І не потрібно тут ніяких чар,
Щоби про це збагнув і ти.
Поглянь, на світ, як він тебе дивує,
Мов зірка стрімко час летить
І вітер свіжий, що чоло твоє цілує
В собі проніс одну лиш мить.
Сніжинка-крихітка, що на вустах розтане
І сніг, що у долоні теплій крапелькою стане,
Дзеркальна ковзанка, шерстинки із шарфа ,-
Це все вона – твоя зима!
Хор колосків, який почуєш ти у полі
І дикий кінь, що мчить на волі.
Трава зелена й пахнуть квіти, -
І це твоє ласкаве літо!
Проміння сонця, що розтопить сніг,
Слід на землі від твоїх ніг,
Бешкетник кіт, рожеві пелюстки,
Весна дарує квіти ці тобі.
Листки, що мов метелики, кружляють на вітрах
І журавлиний крик у небесах.
Гриби, шипшина, скрізь орана земля...
Так, осінь теж твоя!
Тому, подумай, що життя прекрасне,
 Неперевершене усе, незвіданий і світ.

***

Вона сиділа на підлозі,
В її очах вогонь вже згас.
А щоки обпікали сльози.
Пробив годинник другий час...

Ніч зорі жадібно сипнула,
На неба темне полотно.
Луна так холодом війнула
Крізь незавішене вікно.

В саду зів яли усі квіти,
Так як зів яло в ній життя,
Та лиш тримало на цім світі
ЇЇ малесеньке дитя.

Воно ж невинне іще зовсім,
В колисці собі тихо спить.
А за вікном бентежна осінь
Пожовклим листям шелестить.

Але не страшно і не лячно,
Ніхто в цім домі не тремтить.
На небі почорніли хмари...
По склу холодний дощ біжить.

Вона присіла у вікна
І пильно в далеч так дивила,
Що вся оця нічна пітьма
В її очах і зупинилась.

Не раз ще буде виглядати
Свого коханого в вікні,
Не раз ще прийдеться згадати
Усі написані листи.

Та не загоїться ніколи
Її самотня вже душа.
І тільки спогади довкола
І шум холодного доща.

***

Літо згасає як вогник рудий,
Осінь дощами його заливає.
Повів десь чути повітря легкий,
Що так повільно, ледь – чутно зникає.

Ніч огорнула туманом поля,
Квіти зібрала на луках й в душі.
На небі з явилась осіння зоря.
Сумно, я знаю, тобі і мені:

Зорі не світять, сонце не гріє,
Пташка крило у політ розгорта,
Вітер північний із холодом віє,
Осінь барвиста нас огорта.

Тече сльоза моя по скроні,
З обличчя посмішка зника.
Я грію подихом долоні
Й чекаю коли прийде весна.

***

Тихо на річці сьогодні, аж лячно,
Берег розкинув обійми свої,
В воду пірнає стара сіра качка,
Хвилі швидкі відносять її.

Ліс навкруги вистроїв сосни,
Краплі смоли у повітря влились...
І щебетання пташок стоголосе
Враз через простір увесь пронеслись.

Сонце так сліпить крізь неба блакить
Й срібною річка зараз здається,
Верхи у сосен воно золотить,
Й ніби ось-ось крізь долоні проллється.

***

Цвіт яблуні повільно падав на траву,
В повітрі злегка пахло медом,
А чорні хмари з далини приносили дощу.
Село, здавалось, все стояло мертвим.
І вітер дужий гнав по вулиці сміття,
Він поривався з кожним подувом все швидше,
Ворон бентежив й гнув гілля,
Та скрізь стояла глуха тиша.
Ніхто не плакав й на поміч не гукав.
Вода лилась дорогою і скрізь,
Один лиш промінь сяйво прокидав,
Та не зсушить йому небесних сліз.
А дощ пройшов і сонце чорну землю освітило,
Пташки щебечуть весело в саду,
Проміння квітку синю обігріло,
А вітер ніжить молоду траву.
В старій хатині, в темному кутку
Над сплячим малюком схилилась мати.
Вона зірвала з голови заношену хустку
Й не зводила очей з маляти.
Сльоза гаряча по щоці текла,
А серце в грудях нестримно калатало.
І образом своїм ікона на стіні її пекла
Й від думного гріха Олена подумки тікала.
Та розум був затьмарений навічно,
Перед очима шмат їжі лиш лежав.
Думки у голові блукали хаотично,
В злиденні вікна голод зазирав.
По вулиці повільно чорнота бродила
І в хаті розповзлась по стінах й стелі,
Олена поспіхом дитя накрила
І дикий крик рознісся по оселі.
Руками малюка свого здавила,
Мов дикий звір на полюванні,
З очима злими його задушила
І чутно було лиш зітхання.
Дитя ж невинне, навіть не тріпнулось,
Лежало у колисці, ніби спляче.
В Олени ж в серці ніщо й не сколихнулось,
Вона за сином вже ніколи не заплаче.
Не розуміючи що робить, води в каструлю налила,
На брудний стіл у кухні кинула маля,
Вогонь палючий в пічці розтопила
І гострий ніж над сином підняла.
Поглянувши на рідне тільце бездиханне
Її рука повільно затряслась,
Колись воно було для неї миле і кохане,
І ніж відкинувши у темінь понеслась.
Вона так бігла, що не бачила й куди,
Її у темну далеч десь понесли ноги,
Навколо все розмокло від води,
Без жалю дощ порозмивав усі дороги.
Упавши в бруд вона кричала
І проклинала світ, людей й життя,
Немов вовчиця, ричала і стогнала,
Перед очима бачила задушене дитя.
Олена з голови до ніг брудна лежала,
Їй бракло сил підвестись і піти,
Вона не плакала – лише мовчала,
І перед нею згасли всі зірки.
Холодний вітер волосся її кудлав
І гнав по небу хмари чорні.
Та сивий  дощ нікого не лякав,
Він лив на землю й на тіла холодні.

***

Ще було темно,
 Як розгорівся з новою силою бій.
Війна – це неприємно,
Мільйони людей загинули в ній.
Снаряд за снарядом,
Нас переслідує страх.
Ворожі кулі сипляться градом,
А все найкраще тільки в обірваних снах.
Справжнє пекло:
Скрізь клекоче, гримить, тріщить.
Життя, ніби зникло,
Навколо сам попіл лежить.
На серці сумно,
Над нами сльози, кров і біль.
Ще було темно,
Як розгорівся з новою силою бій.




Поделитесь нашей новостью с друзьями




Отзывы к новости


Герценка: Вятские записки | Книжные памятники | Героическому советскому народу | Детская книга военного времени | Центр экологической информации и культуры | Книжная палата | Научно-исследовательский центр регионоведения | Краеведение на Вятке | Центр научной информации по культуре и искусству | Вятские книголюбы | Краеведческий четверг | Зелёная лампа | Библиотеки Кировской области | Кировское отделение ООО «Союз писателей России» | Библиотека предлагает
Яндекс.Метрика
E-mail: cpi@herzenlib.ru; Web-мастер: it@herzenlib.ru
Телефоны для справок: (8332)76-17-41, (8332) 76-17-33; Факс: (8332)76-17-21
Адрес: 610000, г. Киров, ул. Герцена, д. 50

© Кировская областная научная библиотека им. А. И. Герцена
При использовании материалов, размещённых на этом web-сайте, ссылка на источник обязательна.